Дарування майна родичу з метою уникнення відповідальності по грошовому зобов'язанню являється фіктивним правочином

В сучасній України наразі дуже гостро стоїть питання платіжної дисципліни щодо виконання фізичними та юридичними особами своїх грошових зобов'язань перед кредиторами. Зокрема, більшість судових рішень про стягнення грошових коштів із боржників неможливо виконати у зв'язку із використанням незаконних способів захисту із використанням фіктивних договорів.

Одним із поширених способів захисту майна, який широко використовується боржниками для уникнення стягнення грошових коштів за рахунок майна, це фіктивна реалізація майна особам, яким боржник довіряє. Як правило це близькі родичі, наприклад: подружжя, батьки чи діти. Фактично боржник залишається особою, у володінні якої перебуває майно. Тобто, майновий стан боржника насправді не змінюється, а правові наслідки, що обумовлені таким правочином, відсутні.

Звісно що такий спосіб захисту не являється чесним та справедливим як з етичної так і юридичної сторони.

Для захисту майнових прав стягувачів та інших осіб, в таких випадках, існують прямі норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ), зокрема частина п’ята статті 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, відповідно до статті 234 ЦК України, передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Однак, Суди без особливого бажання застосовують положення вищевказаних норм, як правило посилаючись на відсутністю доказів у позивачів, які б підтверджували, що вчинений правочин являється фіктивний. І це при всій очевидності, та наявності фактів, таких як: судове рішення, яким визначено суму грошових коштів, що підлягають стягненню із боржника, відкриття виконавчого провадження про примусове виконання такого судового рішення, договір яким переводиться весь обсяг майна боржника близькому родичу, факту родинних стосунків із обдарованою особою, якій боржник дарує нерухоме майно, боржник продовжує користуватись майном після відчуження. Це створювало певні складнощі, для захисту адвокатом інтересів клієнта в суді, та давало можливість недобросовісним боржникам уникати майнової відповідальності.

Однак, 19 жовтня 2016 року Верховний Суд України під час засідання судової палати у цивільних справах, надав роз'яснення в справі № 6-1873цс16, які створять певні складнощі для таких боржників, та будуть сприяти відновленню прав осіб, на користь яких ухвалено судове рішення про стягнення грошових коштів.

Суть спору наступна: 03.02.2014 р. на користь позивачки ухвалене судове рішення про стягнення із відповідача суми грошових коштів - 704 820 грн. Відповідач знаючи про таке судове рішення, що набрало законної сили, а отже знаючи й про свій обов'язок сплатити грошові кошти, для уникнення виконання такого грошового зобов'язання все своє рухоме майно подарував дружині, про що було укладено договір дарування від 14.02.2014 р.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції відмовили в задоволення позову про визнання фіктивним договору дарування. Однак, Верховний Суд України справедливо не погодився з такими судовими рішеннями та надав правовий висновок з даного приводу.

Зокрема Верховним Судом України зазначено, що оскільки відповідач знав про судове рішення, яким він зобов'язаний сплатити грошові кошти на користь позивачки, то розумів негативні для себе наслідки у випадку, якщо рішення буде виконуватись за рахунок його нерухомого майна. За таких обставин, дарування нерухомого майна близьким родичам необхідно розцінювати як умисні дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, шляхом укладення фіктивного правочину. Договір дарування, в даному випадку, спрямований для фіктивного переходу права власності на нерухомість до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок в майбутньому судового рішення.

Звісно, що в кожному схожому випадку суди повинні розбиратись виходячи із матеріалів справи та доказів які в них містяться, та для адвокатів необхідно буде провести чималу роботу, щоб довести фіктивність таких правочинів. Однак, роз'яснення, що викладені у вказаному судовому рішенні Верховного Суду України, дають певну визначеність адвокату, які обставини необхідно доводити для захисту прав клієнта в суді.

адвокат Київ Krepel, Ваш експерт з правових питань

Більше інформації з юридичних питань можна знайти тут.