Ухвала ВАСУ від 24.05.2017 р. по справі, щодо реальності господарської операції

Відсутність контрагентів за юридичною адресою та відсутність в нього основних засобів - не тотожно безтоварності

Товариство звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, які були винесені податковою інспекцією. Висновки інспекції ґрунтувались на Акті перевірки, в якому викладена думка про безтоварність господарських операцій між Товариством та його контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду спірні податкові повідомлення-рішення скасовані, а ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, така постанова залишена без змін.

Податкова інспекція звернулась до касатора із скаргою, та посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила вищевказані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в повному обсязі.

Податкова інспекція стверджувала про безтоварність операцій Позивача із Контрагентом, обґрунтовуючи тим, що контрагент Позивача не знаходиться за місцем своєї реєстрації, та що в нього відсутні необхідні ресурси для здійснення постачання товарів, надання послуг та виконання робіт.

Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу розглянув, та на Нашу думку, обґрунтовано відмовив податковій інспекції в її задоволенні.

Зокрема, Суд касаційної інстанції, на доводи ДПІ про відсутність контрагентів Товариства за місцем їх реєстрації, зазначив, що відсутність будь-яких контрагентів за місцем реєстрації юридичної адреси не є підставою для висновків про недобросовісність платника, та чинним законодавством не заборонено здійснювати господарську діяльність, суб'єкту господарювання, за іншою адресою.

Суд також відзначив, що відсутність у Контрагента трудових ресурсів, основних засобів не призводить до спростування фактичної операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності в тому, що підприємство не завжди повинно мати у себе значну кількість працівників, основних засобів, транспортних засобів, торговельного обладнання, тощо, оскільки такі ресурси можуть бути залучені на підставі цивільно-правових угод.

Крім того, Вищий адміністративний суд України також посилається й на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», та рішення в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» , що дуже приємно.

Нижче наводимо повний текст ухвали ВАСУ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ К/800/24191/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року

у справі № 813/318/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПромБудТехЕнерго»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПромБудТехЕнерго» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2015 року № 0000972202/13273 та № 0000982202/13272.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2015 року № 0000972202/13273 та № 0000982202/13272.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 17 вересня 2015 року № 1352/13-03-22-02/39134222, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.56, 14.1.56, 14.1.213 пункту 14.1 статті 14, пунктів 14.1, 44.3 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 275 833, 00 грн.,

- підпунктів 14.1.36, 14.1.56, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 306 481, 24 грн.

Висновки податкового органу щодо недійсності даних у податковій звітності позивача ґрунтуються на безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Гранд Буд», що свідчить про невідповідність придбаного (імпортованого) та реалізованого товару та відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2015 року:

- № 0000972202/13273, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на сум 459 721, 86 грн., з яких 306 481, 24 грн. за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій - 153 240, 62 грн.;

- № 0000982202/13272, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на сум 344 791, 25 грн., з яких за основним платежем 275 833, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 68 958, 25 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що висновки податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Грант Буд» було укладено договори, згідно яких останній зобов'язувався виконати проектні, електромонтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи по електропостачанню об'єктів, згідно із замовленнями замовників з можливістю залучити за згодою замовників до виконання вказаних договорів третіх осіб.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано податкові накладні, акти надання послуг, акти приймання виконаних будівельних робіт, платіжні доручення.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагента товарів з метою використання у господарській діяльності.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання такими до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентами первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання, за місцезнаходження. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду ві 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак

Якщо вам необхідна кваліфікована допомога податкового адвоката переходьте за цим посиланням